Заплющу очі я,
Крізь круговерть й пітьма
А я чекаю змін –
Я хочу встати підвестись з колін!
У синіх небесах
Мені зриває дах
В полоні сірих стін –
Я хочу встати підвестись з колін…
Рахую кроки я,
Вже пройдена межа.
І, може, важко йти
Та я іду, та я встаю з колін!
Руйнується вівтар
Старих переконань.
Я чую брязкіт й дзвін,
Я бачу там не одну сотню спин..
Колись на пагорбах,
Де ми долали страх,
Зростуть такі як ми –
Такі, якими ми колись були!
І на руїнах тих,
Де всесвіт мов застиг –
Ти знаєш, варто йти,
Бо є задля чого і є куди!
Нам є задля чого, нам є куди!