Хоч сенсу в цьому небагато,
Й ридати більш нема за чим.
І згасло вже давно багаття,
І не шукаєм більш причин.
Та все ж продовжуємо гнити, тихо,
Придушуючи злістний крик.
І проклинаємо про себе лихо,
Зціпивши зуби давим рик.
І алкоголь, і нікотин вживаєм,
Щоби забутися хоча б на мить,
Та все одно в душі - страждаєм,
І в сердці знову щось скрипить.
А опинившись в тиші, закричим,
Да так, щоб не почув ніхто.
Звільняєшь почуття, коли один,
І Друзів вплутати не варто.
Твій світ зачинен для усіх,
І абонент не може прийняти дзвінок,
Вже не існує більш утіх,
І обезцінився златий дарунок.
А сльози висохли, давним давно,
Ті чисті, щирі, чесні сльози.
Ридання нині - фальш, багно...
Зів'яли і осипалися рози. Although it makes little sense,
And there is nothing else to cry about.
And the campfire went out for a long time,
And we are not looking for more reasons.
Yet we continue to rot, quietly,
Suppressing an angry cry.
And we curse ourselves for evil,
Gritting his teeth, let's growl.
Both alcohol and nicotine are consumed,
To forget at least for a moment,
But still in the soul - we suffer,
And again, something squeaks in my heart.
And when we are in silence, we cry,
Yes, so that no one heard.
You release the feeling when one,
And Friends should not be involved.
Your world is closed to all,
And the caller cannot answer the call,
No more fun,
And the gold gift was depreciated.
And the tears are dry long ago,
Those pure, sincere, honest tears.
Crying now - false, swamp ...
The roses faded and showered. | |
