Насоопліч повіді вітер роки натрусив,
вже й в мене врожай, що його не збереш за пащину,
та коли загмирить душа, утіка від грози,
я маю мій прихисток вашу, бабусю, хустину. (2)
Потріскує вогник, напевно, нагрілася піч,
Бабуся відкриє дверцята, полінце підкине,
Зітхне світанково натомлена півнями ніч,
от-от свій місток неохоче у день перекине.(2)
Я згадую день, у той час, що не знав про межу,
Так тепло стає, і так світло і мило й дитинно,
Я гаміч щоденний мов яблуко з гілки струшу,
і душу вдягаю у вашу бабусю хустину (2)
Шукаю стежину, що пахне осіннім дощем,
де хрущ у руці, й де зозульку торкаюсь вустами,
Де в вашій хустині біжу я услід за дощем,
Щоб знову вернутись до хати що світиться вами (2) In the wake of the flood, the wind blew for years,
already I have the harvest that you will not collect it for the slaughter,
and when the soul dies, it escapes from the thunderstorm,
I have my refuge, your grandmother, a handkerchief. (2)
Cracking a fire, probably a stove,
Grandmother will open the door, throw the pickup,
The roaring night is tired of the roosters of the night,
this is how his bridge is reluctant to cross over in the daytime. (2)
I remember a day at a time when I didn't know about the border,
So warm it gets, and so light and sweet and baby,
I am a ham everyday like an apple from a branch of a shake,
and I shower my grandmother's handkerchief (2)
I'm looking for a path that smells like autumn rain,
where the cartilage is in my hand, and where I touch my mouth with cuckoo,
Where in your kerchief I run after the rain,
To come back to the glowing house (2) | |
