«Рокова жінка»
Ми познайомились з тобою, коли я був у Львові.
Взагалі в моєму житті тоді були чілаутні дні.
Ти мимо пройшла. В тебе була оксамитова сукня,
А я все дивився на тебе з кав’ярні з вікна.
Швидко з місця мене підірвало і я забув про свою каву.
Наздогнав, піймав за руку, запросив у «Цукерню»,
Там з тобою говорили десь зо дві години,
Розповідав щось про свою сестру, ти - про маленьку родину.
Вже не пам’ятаю, як, але це вже була саме твоя квартира.
Ліжко. Пристрасть кипіла. Повністю твій, а ти моя.
Ранок. Тебе немає. На поличці біля ліжка лежали квитки до київського вокзалу.
Залишив візитівку. Поїхав о шостій. Поїзд 246 московський.
Люксове купе. В ньому мужик і пакет.
З нього він дістав коньяк (той був, як мед).
Мене ніхто не зустрів, як завжди.
Прийшов на стоянку, дістав від Бехи ключі.
Поки їхав, стрілку поклав. Все ж таки екстремал. І не тільки в їзді.
Почались трудові будні, робота…
Від тебе ні слова. Телефон все мовчить.
Пройшов тиждень. Нарешті телефон задзвонив у руці.
Підняв трубку. Там слова, що ти завагітніла…
«Давай гроші на аборт».
Мені ці слова прозвучали, наче собаці апорт.
Тут мрієш про весілля.
Вже пити не хочеш. А вона аборт тобі на застілля.
Швидко на машині у Львів.
Ледь не розбився. В голові лиш дитина.
Приїхав. А ти вже вбила Боже створіння.
І тим же вбила мене…
Якби я знав, що ти тоді солодка і приємна, як кориця, на смак;
зачарована, як жаданівська паприка, будеш така рокова…
Жінка – заручниця пристрасті та інтиму…
Все. Мене немає.
Я почав жити з нуля: нова робота, нова країна.
А тобі залишився привид: те ненароджене вбите дитя.
Згадка про мене - поранена душа та самотність на все життя.
Яка суть і мораль?
Вбиваєш дитя, а потім весь шлях несеш клеймо вбивці.
самотня й не потрібна, в першу чергу для самої себе…
Автор: Андрій Косян
08-09.05.2013р.
