І до ранку він не спав, очі не змикав.
На долонях він своїх світ її тримав.
Знав тоді лиш Бог один, як в останнє він їй дзвонив.
Обіцяв повернутись живим.
Чув він стогони землі, наяву, не в сні.
Та питався як, чому – світ хотів війни.
Знав тоді Господь один, як чекали сотні родин,
Своїх рідних, рідних синів.
Скільки ще простих людей будуть гинути за волю?
За правду, за свободу, за життя.
Скільки ще малих дітей будуть плакати від болю?
Їх тато згинув там одного дня.
И до утра он не спал , глаза не смыкал .
На ладонях он своих мир ее держал .
Знал тогда лишь Бог один, как в последнее он ей звонил.
Обещал вернуться живым.
Слышал он стоны земли , наяву , не в сне.
И спрашивал как, почему - мир хотел войны.
Знал тогда Господь один , как ждали сотни семей ,
Своих родных , родных сыновей.
Сколько еще простых людей будут погибать за свободу ?
За правду , за свободу, за жизнь .
Сколько еще маленьких детей будут плакать от боли?
Их папа погиб там однажды .
