Міріади салютів нервових клітин Кровоносних судин вибухають і гаснуть. Ти сама. Не своя. Зате він не один. Цілуй свідка свого емоційного спазму.
Просто січень своїм шорстким язиком Проникає в гаряче підшкір’я. Привітай одинокість байдужим кивком І чатуй у життя на задвір’ї.
Повні ванна та очі морської води. Злущуй сіль своїх сліз із його підборіддя. Ти сама. Не своя. І так буде завжди. Ти нікому… нічого… не пізно…
Слова: Наталя Паламарчук
Myriads of nerve cell salutes Blood vessels explode and go out. You alone. Not my own. But he is not alone. Kiss the witness of your emotional spasm.
Just January with its rough tongue Penetrates the hot subcutaneous tissue. Greet loneliness with an indifferent nod And chat in the backyard.
Full bath and sea water eyes. Peel the salt of your tears from his chin. You alone. Not my own. And it will always be so. You're nobody… nothing… it's not too late…