Так важко, що не передать словами.
Та і.. Навіщо? Усе одно нас не почують…
Я вже давно згубилася між сторінками
Свого життя… Якісь лихі його гаптують.
Я намагалася найближчим прокричати,
Про що болить та так щемить це серце.
Але, на жаль, не спромоглася розказати,
Як важко подолати мені біль цей.
Я наче бігла через кляті стіни,
І пробивала металеві бляхи.
Іноді я чула голос: «Стій-но!»
Але тікала знов і знов від краху.
І знову зустрічалися руїни,
Побиті шибки, склянки, тарілкѝ,
Я часто падала на збиті вже коліна,
І так один за одним йшли роки.
Та зараз не змінилося нічого.
Лише процес зазнав повільності стійкої…
Я «тішуся» з життя мого терпкого,
І омиваюся солоною рікою…
Так сложно, что не проходит слова.
Да и. Почему? Каждый не услышит нас ...
Я давно был уничтожен между страницами
Ваша жизнь ... Некоторые виды этого хампа.
Я попробовал ближе всего к кричу,
Что больно и так замедляют это сердце.
Но к сожалению не удалось сказать,
Как трудно преодолеть мою боль.
Я, казалось, пробежал через раны стены,
И перфорированные металлические сливы.
Иногда я слышал голос: «Стенд, но!»
Но снова сбежал снова и снова от краха.
И снова нашли руины,
Избитые Ширки, Очки, Тарилке,
Я часто попал в взбитые колена,
И так один после того, как один прошел годы.
И ничего не изменилось сейчас.
Только процесс претерпел историю устойчиво ...
Я «счастлив» от жизни моего пирога,
И вымыл соленой рекой ...
