Крилами пташиними в хмари линем ми.
Осінню даровані нам вони були.
І поки щасливі ми, крила пурхотять,
з ними не розлучимось, їх в нас не одберуть.
Там, де вранці ангели гуляють по росі,
ходимо окрилені небом босоніж.
Хоч кусає холодом свіжість неземна,
та не знають спокою кусані уста.
Сонце разом з нами лягає і встає,
гріє ніжним дотиком і як любов пече.
Місяць срібним човником вестиме між зірок.
Ми нічкою-котиком згорнемося в клубок.
Крилами пташиними небо розсічем,
ще трішки погуляємо, а потім утечем.
Бо нам не треба ангелів, ні їхньої роси.
Ми, на землі кохаючи, злітаєм вище всіх.
Крыльями птичьими в облака линем мы.
Осенью дарованные нам они были.
И пока счастливые мы, крылья пурхотять,
с ними не расстанемся, их у нас не отберут.
Там, где утром ангелы гуляют по росе,
ходим окрыленные небом босиком.
Хотя кусает холодом свежесть неземная,
и не знают покоя кусаные губы.
Солнце вместе с нами ложится и встает,
греет нежным прикосновением и как любовь печет.
Месяц серебряным лодочкой вести между звезд.
Мы ночкой-котиком згорнемося в клубок.
Крыльями птичьими небо рассекут,
еще немного погуляем, а потом побегов.
Потому что нам не надо ангелов, ни их росы.
Мы на земле любя, взлетает выше всех.
