«Ну, друзяко, чесна праця!
Тож берися до нової:
В мисці треба іскупаться
Зі свяченою водою».
Мефістофеля аж трусить,
Піт його холодний криє, -
Та пан каже – служка мусить! –
Лізе в воду він по шию.
Звідти вискочив, мов п*яний.
Пирхнув: «Пирх!» - тоді лукаво:
«Ну, тепер ти наш, мосьпане,
Я зробив найтяжчу справу.»
«Зосталася ще єдина!»
(Зараз лопне міць бісовська!)
«Глянь: оце моя дружина,
Жіночка моя, Твардовська.
Хочу я на рік місцями
Помінятися з тобою:
В пеклі буду я з чортами,
Ти із нею, як жоною.
Їй на вірність дай ти слово,
На слухняність і пошану,
А зламаєш цю умову –
Що ж! Ізнов я вільним стану».
Чорт схилив до нього вухо,
На дружину блимнув оком,
Мовби дивиться, мов слуха,
Та до клямки боком, боком…
Пан Твардовський при одвірку,
Хоче путь загородити…
Чорт мерщій в замкову дірку
Шмиг! – І досі не спинити.
