Знову я роблю крок крізь поріг, зачиняючи двері.
По промерзлим калюжам, ламаючи льоду склянки,
Йду ховаючи руки від холоду в свої кишені,
Не збагну де подіти, сховати про тебе думки.
Де подіти слова, що могли бути просто мовчанням,
Як знайти собі спокій і спокою дати тобі?
Де шукати нам відповіді на хибні питання,
Коли сонце зігріє нас, де буде край цій зимі?
Коли поруч немає тебе - не вмикаю я світла,
Не відшторюю вікон, весни не шукаю тепла.
Тільки разом з тобою на дотик відчутне повітря,
І тяжіння земне, моє тіло з тобою дола.
З тобою я падаю в небо, падаю в небо, падаю в небо…
Дивись!
Тримати не треба, тримати не треба, я падаю в небо…
Не стій, зі мною пірнай,
в небо, моїх рук не відпускай…
Рук не відпускай!
Опять я делаю шаг через порог, закрывая дверь.
По промерзшим лужам, ломая льда стакана,
Иду пряча руки от холода в свои карманы,
Не пойму куда девать, скрыть о тебе мнения.
Куда девать слова, которые могли быть просто молчанием,
Как найти себе покой и покоя дать тебе?
Где искать нам ответа на ложные вопросы,
Когда солнце согреет нас, где будет конец этой зиме?
Когда рядом нет тебя - не включайте я света,
НЕ видшторюю окон, весны не ищу тепла.
Только вместе с тобой на ощупь ощутимо воздуха,
И притяжения земное, мое тело с тобой дола.
С тобой я падаю в небо, падаю в небо, падаю в небо ...
Смотри!
Держать не надо, держать не надо, я падаю в небо ...
Не стой, со мной ныряй,
в небо, моих рук не отпускай ...
Рук не отпускай!
