Лінійні погляди в стіну,
які впираються в шпалери,
немитий посуд у кутку
і пом’яті шматки паперу.
Вже третій день збираючи думки,
складаючи всі обриси до купи,
я пишу про своє життя,
щоб у майбутньому про нього не забути.
Цей вічний страх і розбите проміння.
немає шансу на буття – нове покоління.
В цій брехні я боюсь загубитись,
Та я буду боротись доки моє серце буде битись.
Пишу про те, як в певний час
воно прекрасне і рухливе,
але змінивши різко полюси
життя стає розбите і жахливе.
У ньому я пригадую моменти,
які на посмішку невтомно пробивають.
Про цю подію хочу гарно написати,
та мрії з моїм баченням не співпадають.
Цей вічний страх і розбите проміння.
немає шансу на буття – нове покоління.
В цій брехні я боюсь загубитись,
Та я буду боротись доки моє серце буде битись.
Розливши теплу каву на столі,
я намагаюсь нею малювать картину.
Хочу відчути новий кайф у світі розбиття,
щоб відпочить від повсякденної рутини.
Перебуваючи ці дні в думках,
переживаючи шматок тепла і смуток,
я прошу ручку написать одне,
щоб у майбутньому я був хоч не забутий.
Цей вічний страх і розбите проміння.
немає шансу на буття – нове покоління.
В цій брехні я боюсь загубитись,
Та я буду боротись доки моє серце буде битись.
