Не кохай поета, не кохай. Душа в нього пропаща.
Не з тобою він - з іншою - проведе цей вечір.
Бо вірші і людина – це зовсім різні речі,
Бо не бачив кохання і не знає він, що це значить.
Десь під кудлатою ковдрою хмар грім осінній гуркоче,
Протяжно скиглить вітер у кронах, похиляється тин,
Не кохай його, не кохай усім серцем дівочим,
Він не знає, це як - берегти.
Хто в метро, хто в тролейбус – розбрідається натовп,
А ти в мокрі, від сліз, долоні ховаєш очі сумні,
Так багато в нього, глянь, так страшенно багато,
З ким провести ще одну ніч.
Тож з голови його й викинь, я щиро вірю - ти зможеш,
Адже почуття твої – у кромішню темряву поштовх.
Бо обійми його – клітка, а руки його – ожеледь,
І слова його – нічого не коштують.
Не кохай поета, не кохай. Душа в нього пропаща.
Не з тобою, ні, з іншою він проведе цей вечір,
Бо вірші і людина – це зовсім різні речі,
Бо не бачив кохання і не знає він, що це значить.
Не любите поэта, не любишь. Душа у него гиблое.
Не с тобой он - с другой - проведет этот вечер.
Потому стихи и человек - это совершенно разные вещи,
Потому что не видел любви и не знает он, что это значит.
Где-то под лохматой одеялом облаков гром осенний грохочет,
Протяжно воет ветер в кронах, похиляеться забор,
Не любишь ее, не люби всем сердцем девичьим,
Он не знает, это как - беречь.
Кто в метро, кто в троллейбус - разбредается толпа,
А ты в мокрые, от слез, ладони прячешь глаза грустные,
Так много у него, посмотри, так ужасно много,
С кем провести еще одну ночь.
Поэтому с головы его и выбрось, я искренне верю - ты сможешь,
Ведь чувство твои - в кромешную тьму толчок.
Потому объятия его - клетка, а руки его - гололед,
И слова его - ничего не стоят.
Не любите поэта, не любишь. Душа у него гиблое.
Не с тобой, ни с другой он проведет этот вечер,
Потому стихи и человек - это совершенно разные вещи,
Потому что не видел любви и не знает он, что это значит. Смотрите также: | |
