Вустами байдужими вирваний крик,
Заплакали б душами, та бог для них зник.
І кидатись в прірву самотніх ночей,
Дивитись на світ із проклятих очей…
Від світу закрились, забулись в собі,
Вони загубилися, душі прості.
А ти, не знайшовши притулку для них,
Очистив їх розуми і для них зник.
Прокляв їх світ… Їх загубили дощі….
І небо байдуже до них…
Дай їм притулок Загой їхні рани
Вони заспівають тобі
У тіні ховається їх погляд німий,
Усе забувається, сльози не лий…
Та знай, що їм боляче в сірих стінах,
Вінок лиця боляче стис у тернах…
Ніхто не поможе пережити цей жах,
Ніхто не зігріє руки їх у руках….
Надія на Янгола лишилася в них,
Та всі вони прокляті, і він давно зник….
Прокляв їх світ… Їх загубили дощі….
І небо байдуже до них…
Дай їм притулок Загой їхні рани
Вони заспівають тобі
Я чую їх крики
Я бачу їх очі
Вони огортають мене
Я з ними зникаю у темряві ночі
Мене вже ніхто не знайде
