В. Відоменко – М. Одольська
Коли моя постать повернеться знову, сивiючи вiд перетертих рокiв
Я тiнь намалюю собi кольорову на чорному попелi бiлих окiв.
Тверезий, розсудливий, навiдь вродливий – звеличусь, як мрiя далека й легка.
Теперiшня дiйснiсть, мов смерть – невразлива, мандрує донизу, як чорна рiка
Чорною рiкою до майстернi бога
По якiй блукає знемога
Чорною рiкою до вiконця раю
Не зови мене – я вмираю.
V. Vidomenko - M. Odolska
When my figure returns again, graying from the worn-out years
I draw a shadow for myself on the black ashes of white eyes.
Sober, prudent, even beautiful - I will glorify myself as a distant and easy dream.
The present reality, like death - invulnerable, travels down like a black river
Black river to the workshop of God
On which wanders exhaustion
Black river to the window of paradise
Don't call me - I'm dying.
