По сухій битій дорозі
Іде старий кобзар
Босі ноги його вже не взмозі
Але він немов той ліхтар
Він світить зігріває
Прості людські серця
І у хаті і на возі
Його очі то його душа
У нього нічого не має
Тільки кобза стара
Очі в пітьмі й тривозі
То вся його сім”я
Біля млина старого
Присяде в холодок
Береза його пригорне
А напоїть ставок
Він бачив у світі радість
його очі мов те скло
Він бачив у світі горе
Що все серце обпекло
Він знає пісень багато
Про розлуку й про любов
Його кобза ніжно грає
Аж до серця підступа тепло
Його дуже люблять діти
Він миліший солов”я
Він за шмат черствого хліба
заколише немовля
його мудрість безкінечна
його слово джерело
його пальці б”ють по струнах
сяє місяць у вікно
він співає про лимани
про степи й густі ліси
про невільних і кайдани
про тварин міфічної краси
його забере до себе
море-трава і небеса
він положить біля себе
кобзу що була його сім”я
Біля млина старого
Присяде в холодок
Береза його пригорне
А напоїть ставок
