Девятнадцять, поки не читаю Ніцше
Світ не став ліпшим, просто знаю більше
Не діймає біль вже, хоч лишає тінь ше
Запитання в віршах, далі справді гірше?
Спробуй розберись. Це як рівняння Максвела.
"Спробуй, розберись", якось сказав я так собі
Щирість культивують, та не вона в ціні
І ми не навчені з ходу вирішувати, так чи ні
Плаче ніч. Листопад розмиває скло вікон
Знов бетон леді осінь розбавляє моветоном
Злива зганяє під зонт, тріщить озон, та
Мільярди ламп і ліхтарів ніколи не замінять сонце
Черговий сон це. Просить озирнутись мозок
З емоціями в такт серцю танцює розум
А шо за ним? Стіни будуєм з прози
Може досить з них? Фрази мовчки сортую в дози
З осені п'ю долонями декаданс
Мовчки, скажуть очі, хто є ми, де наш шанс?
Осінь гордо показує на пост-мортем
Змагаючись з весною, хто з них всьо спортить
А доти ми в обіймах дочекаєм до світанку
На пару з вітром, глянь, ось ми там
Поза всім, де небеса торкаються моря
Просто сядь поряд...
