Йшли корови із діброви, а овечки з поля,
Виплакала карі очі, край козака стоя:
Ой куди ж ти од’їжджаєш, сизокрилий орле?
Ой хто ж мене та й без тебе к серденьку пригорне?
Пригортайся, дівчинонько, к другому такому,
Да не кажи тої правди, що мені самому!
Ой як мені, козаченьку, правди не казати?
Вечір стою, світом нуджу - тебе не видати.
Хилітеся, густі лози, відкіль вітер віє,
Дивітеся, карі очі, відкіль милий їде.
Хилилися густі лози, та вже перестали,
Дивилися карі очі, та й плакати стали.
Нема в саду соловейка, нема й щебетання,
Нема мого миленького, не буде й гуляння.
Ой як в саду соловейко щебече раненько,
Як мій милий біля мене - гулять веселенько. Были коровы из утки, а овцы из поля,
Оплачивалось карие глаза, город казачества:
О, где ты потираешь, сысоцил орла?
О, кто меня и без тебя в сердце руки?
Goggle, подруга, во второй такой,
Да не говори правду, что я!
Ой, как мне, коза, правда не сказать?
Вечернее положение, мир ню - вы не будете выдавать.
Будет, толстые лозы, ветер ветер вуре,
Младенцы, карие глаза, автомобили милые.
Потрясающие толстые лозы, и уже прекратились,
Смотрел на карие глаза, а постеры стали.
Это не в соловейском саду, нет рельефа,
Нет мужчин, там будет прогулка.
К сожалению, как в саду Соловайко, щебня Ранеко,
Как мой милый возле меня - ходьбе смешно. | |
