Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих — завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка спитала поета:
— Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?
— Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, — відповів той.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці — мовчазна, нерухома, як і раніше.
— Чим вона жила всі ці дні? — спитала молода француженка.
— Трояндою, — відповів поет.
«На світі є тільки одна єдина проблема — як знову дати людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба, щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди. Так неможливо йти далі», — писав Антуан де Сент-Екзюпері.
«Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого». (Мт. 13, 34)
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі» The German poet Rilke lived in Paris for some time. Every day on the way to the university, he and his French friend crossed a very crowded street.
An older woman was already sitting at the corner of this street, begging passers-by, always in the same place, motionless as a statue, with her hand outstretched and her eyes lowered to the ground.
Rilke never gave her alms, and his girlfriend often found some money for her.
Once a Frenchwoman asked the poet:
"Why don't you ever give anything to this poor thing?"
"We should give her something for the heart, not just for the hands," he replied.
The next day, Rilke came with a beautiful rose that had just begun to bloom and gave it to the poor woman. Suddenly the beggar raised her eyes, looked at the poet and, holding him back with a gesture, struggled to her feet, grabbed his hand and kissed her ... And left, pressing the rose to her chest.
No one saw her for a week. And then the woman sat in the same place again, silent, motionless as before.
- What did she live all these days? The young Frenchwoman asked.
"A rose," replied the poet.
"There is only one problem in the world - how to give humanity some spiritual nourishment again, to cause anxiety in the spirit. It is necessary for humanity to be irrigated from on high. Listen: it is impossible to live on thinking about refrigerators, politics, balance sheets and crossword puzzles. It is impossible to go on like this, ”wrote Antoine de Saint-Exupery.
"Jesus spoke all these things to the people in parables, and without parables he said nothing to them." (Matt. 13:34)
From Bruno Ferrero's book "365 short stories for the soul" Смотрите также: | |
