Сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли старі липи. Недалеко від церкви сіла на лаву й довго так сиділа в глибокій задумі. Підвела голову й дивилась, як меткі ластівки кулею зривались з білого карнизу й летіли в синю імлу, веселі й гомінкі. І тільки зараз помітила, що не сама: біля кучерявої калини, просто на траві, сидів якийсь чоловік. Був підстрижений, мов судовий писар, у старій свиті, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. Біля нього лежала торба й осторонь довгий ціпок. Цей чоловік сидів без руху, тримаючи на колінах книжку. Але хоч і читав, усе ж час від часу кидав оком на сотникову, тоді дбайливо згорнув книжку, сховав до кишені й лагідно спитав:
- Чому панна така засмучена?
Голос був приємний, рухи поважні.
Не думаючи довго, просто спитала:
- Часом ви не вчитель тутешній, пан Сковорода?
- Так, панно, тутешній дидаскал, - усміхнувся він. – Але правду сказати – я не тутешній.
- Хіба ви не живете в Пушкарівці?
- Де доведеться, там і живу. У добру годину живу в полі: маю тоді за дах оксамитове небо й зорі.
Панна дивилась на нього широко відкритими очима.
- Хіба хати немає вам, де переночувати?
- Нащо ночувати в хаті, там тісно. Я ночую у Божому палаці, заколисує мене пташиний спів, а розбуджує свіжий вітерець.
І він якось по-дитячому всміхнувся.
- Казали люди, що ви всякі премудрості знаєте.
- Люди накажуть, аби слухали. Моя мудрість – піщинка морська.
- Усе ж хоч і піщинка, а мудрість, я й того не маю, а зараз так і зовсім без тямку.
- Я питав панну, чому засмучена, - відрік згодом.
- Коли панна мовчить, то я дотулю своє слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а коли так, то щиро дослухайся до того, що говорить воно, - не помилишся, серце не заведе.
Він узяв торбу й підвівся.
- Молоде серце не схибить, - додав він. Sotnikova was a narrow path to the cemetery, where growing old linden. Not far from the church sat on the bench and sat so long in deep thought. Raised her head and looked like a bullet broke resourceful swallows white eaves and flying in the blue haze, cheerful and noisy. I just now noticed that not alone: about curly rose, just the grass, sat a man. There was trimmed like a court clerk, in the old suite, high boots, had a slim tanned face. Beside him lay aside the bag and a long cane. The man sat motionless, holding a book on his knees. But though reading still occasionally cast an eye on Sotnikova, then carefully wrapped the book, hid in his pocket and gently asked:
- Why Miss so upset?
The voice was pleasant, respectable movements.
Not long thinking, just asked:
- Sometimes you do not the local teacher, Mr. Pan?
- Yes, the panels, the local dydaskal - he smiled. - But tell the truth - I do not the local.
- Do you live in Pushkarivtsi?
- Where have there and live. Good luck to live in the field, while the roof have velvet sky and the stars.
Miss looked at him wide-eyed.
- Have you no houses, where to stay?
- Why spend the night in the house, there closely. I spend the night in God's palace, lulls me the bird singing and rozbudzhuye fresh breeze.
He somehow childish smiled.
- Said the people that you know all wisdom.
- People ordered to listen. My wisdom - a grain of sand sea.
- Still, though grain of sand, and wisdom, and I did not have, and now and does not tyamku.
- I asked virgin, why upset - denied later.
- When Miss silent, I dotulyu your word, because I see a maid with a sensitive heart, and if so, frankly dosluhaysya to what it says - do not make a mistake, the heart does not lead.
He took the bag and stood up.
- Young heart is not shybyt - he added. | |
