адже так вийшло, що ні віри, ні любові у мене не було.
раптом - ти!
і я вся в тебе потекла струмками, річками, які тільки знала,
вітром себе пригнала, і в тебе впала.
адже ти мені став домівкою і світлом.
і де б я не поневірялася
всередині тебе – все мені там тепло, все - відповідь,
що ти – найбільше в світі ненадовго.
раптом ми розпалися, як атом,
але ти цілий та колишній, а я на безліч частинок.
ти - крила розправив, а я тягну тебе вниз.
і полетів далеко.
і мене, наче в пологовий будинок пхають:
"заберіть назад, виривається!"
і ніби від віри я не відреклася, а Бог:
"не вірте більше, я відрікаюся від тебе, як всі відхрещуються.
більше мені не молись, мною не клянись".
помутніло в очах.
послухалася: буду любити, вірити, нікуди не піду.
в небо, на злітну смугу - знати, що буде світанок
і ще, що у тебе все добре.
because it turned out that I had neither faith nor love.
all of a sudden - you!
and I flowed into you all the streams, the rivers that I only knew
she drove herself by the wind, and you fell.
because you have become my home and light.
and wherever I go
inside you - everything is warm there for me, everything is the answer,
that you are the biggest in the world for a while.
all of a sudden we broke up like an atom,
but you're whole and old, and I'm in a lot of particles.
you spread your wings, and I pull you down.
and flew far.
and me as if they were pushing me to the maternity hospital:
"take it back, it breaks out!"
and as if I had not renounced faith, but God:
"don't believe me anymore, I renounce you as everyone baptizes.
I don't pray anymore, I don't swear. "
blurred in the eyes.
obeyed: I will love, believe, I will not go anywhere.
into the sky, on the runway - to know what the dawn will be
and that you are all well.
