Щоб не відбулось, не плач, так влаштовані люди
На жаль, по іншому не буде, все пройде, не плач
Просто пробач, повір час їх засудить,
А люди це лише люди, кожен з нас своє обирає
Хтось образу ковтає, разом з медовухою
А інші чують душею, за завірюхою
І їм не потрібні ні трава, ні горілка
Як в порожній електричці заплаче сопілка
І ця спілка пам'ятає всіх хто не зміг повернутись
Вони знають шлях хвилі щоб берега доторкнутись
Вони чують як вітер колисає кульбабки
І знають де і як треба ставити крапки
Вони не мають ні яку «над» привілею
Вони просто володіють живою душею
Вони допоможуть – якщо болить
І щиро вірять – нам пощастить
І знов, час вітряним птахом
Крилом, у небі над дахом бувай - чекай
Нехай, дощем цілованой аркою
Старою мольфаркою пішов у парк останній трамвай
Ти знай, доба буде за троє – коли нас не двоє
Та кожну прожиту мить серце болить,
крізь засади досади,
гіркоту і зради
Воно шепотить: нам пощастить
