У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки,—
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; «Нехай,— каже,—
Може, так і треба».
Так і треба! бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! немає!
Шкода й праці. Схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята і старчата —
Адамові діти.
І той... і той... а що ж то я?!
Ось що, добрі люди:
Я гуляю, бенкетую
В неділю і в будень.
А вам нудно! жалкуєте!
Єй-богу, не чую,
І не кричіть! Я свою п'ю,
А не кров людськую!
Отак, ідучи попідтинню
З бенкету п'яний уночі,
Я міркував собі йдучи,
Поки доплентавсь до хатини.
А в мене діти не кричать
І жінка не лає,
Тихо, як у раї,
Усюди божа благодать —
І в серці, і в хаті.
Отож я ліг спати.
А вже підпилий як засне,
То хоч коти гармати,
І усом не моргне.
Та й сон же, сон, напричуд дивний,
Мені приснився —
Найтверезіший би упився,
Скупий жидюга дав би гривню,
Щоб позирнуть на ті дива.
Та чорта з два!
Дивлюся: так буцім сова
Летить лугами, берегами, та нетрями,
Та глибокими ярами,
Та широкими степами,
Та байраками.
А я за нею, та за нею,
Лечу й прощаюся з землею:
«Прощай, світе, прощай, земле,
Неприязний краю,
Мої муки, мої люті
В хмарі заховаю.
А ти, моя Україно,
Безталанна вдово,
Я до тебе літатиму
З хмари на розмову.
На розмову тихо-сумну,
На раду з тобою;
Опівночі падатиму
Рясною росою.
Порадимось, посумуєм,
Поки сонце встане;
Поки твої малі діти
На ворога стануть.
Прощай же ти, моя нене,
Удово небого,
Годуй діток; жива правда
У господа бога!»
Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає! Everyone has their own lot
And its path is wide:
He is laying, he is destroying,
He bears his eye
The edge of the world peeks, -
Is there no country,
To take with you
Take in the brownie.
He chooses aces
The wedding in his house,
And the one in the corner
Sharpening knife on brother.
And he, quiet and sober,
God-fearing,
Like a kitten, sneak up,
Look unhappy
You have time to run
The claws in the liver, -
And do not beg, they will not ask
No children, no woman.
And he, generous and magnificent,
All temples are built;
The kind of country to love so much,
So he goes after him,
So out of it, heartfelt,
Blood, like water, sharpens! ..
And the brethren keep quiet,
Eyebrows!
Like lambs; "Let," he says, "
Maybe so. ”
That's right! because no
Lord in heaven!
And you fall into the yoke
But some advice
In that world do you pray?
No! no!
Damage and labor. To be ashamed:
All in the seven worlds -
And kings and elders -
Adam's children.
And he ... and he ... and what am I ?!
Here's the thing, good people:
I'm playing a banquet
On Sunday and on weekdays.
And you are bored! sorry!
God forbid, I can't hear
And don't yell! I drink my own,
And not human blood!
So, going berserk
From a banquet drunk at night,
I thought to myself when going,
While in the hut.
And my kids don't yell
And the woman doesn't bark,
Quiet, like in paradise,
Everywhere is the grace of God -
And in the heart and in the house.
So I went to bed.
And already drunk asleep,
Even though the cats are guns,
And everyone does not blink.
And the dream, the dream, is strange,
I dreamed -
The most sober would get drunk,
A dear Judea would have given the hryvnia,
To look at those miracles.
And damn two!
I look: so we owl
Fly meadows, shores, and wilds,
And deep ravines,
And wide steppes,
And the bayrak.
And I for her, and for her,
I fly and say goodbye to the earth:
"Goodbye, world, goodbye, earth,
Hostile to the edge,
My torment, my fury
I will hide in the cloud.
And you, my Ukraine,
A talentless widow,
I'll fly to you
From the cloud to the conversation.
The conversation is quiet, boring,
With you;
I will fall at midnight
Plenty of dew.
Let us summarize,
Until the sun rises;
Until your little ones
They will become the enemy.
Forgive you, my nanny,
The widow of heaven,
Feed the kids; living truth
The Lord of God! "
We're flying. I look, until it shines,
The edge of the sky is burning,
Nightingale in a dark grove
The sun meets.
The wind is blowing softly,
Steppes, doe dreams,
Between the gullies over the joints
The willows are green.
Ornate gardens have sloped,
Poplar at will
They stand for themselves as a watchman,
Talking to the field.
And all that, the whole country,
Enveloped in beauty,
Greenery, washed
Small dew,
Ever since,
The sun meets ...
And that is not the beginning,
And there is no edge! Смотрите также: | |
