В ритмі босанови відійшов вчорашній день.
І у тому ж ритмі день почався новий.
Вересень постукав у вікно моє - дзелень.
Це і буде звук моєї босанови.
Акварелі вже наготував.
Обійшов навшпиньки царство зелені.
До роботи, правда, не ставав
Бо не знає, чи потрібно це мені.
А я і сам не відаю,
що треба ще мені.
Хіба лиш постать рідную
у рідному вікні.
Я сам загублений давно
у часі і юрбі,
І це освітлене вікно
ношу я сам, я сам в собі.
Зависає в небі щось подібне до журби.
Це моєї пісні нестійка основа.
Мабуть вже розвіявся би настрій цей, якби
Не взяла б його до себе босанова.
З нею ми удвох не пропадем.
Пам"ять ця примхлива та довірлива.
Є між нами кілька спільних тем
Варто записати їх розбірливо.
А я і сам не відаю,
що треба ще мені.
Хіба лиш постать рідную
у рідному вікні.
Я сам загублений давно
у часі і юрбі,
І це освітлене вікно
ношу я сам, я сам в собі.
В сутінках реальність теж втрачає певний світ.
В сутінках душа не має більше мови.
Про майбутнє думати даремно і не слід.
Слід за так віддатись чарам босанови.
Хай вона турбується сама,
Варто раз на осінь це дозволити.
Більшої приємності нема,
Ніж себе ні в чому не неволити.
В ритмі босанови відійшов вчорашній день.
І у тому ж ритмі день почався новий.
Жовтень вже постукав у вікно моє - дзелень.
Певно, це кінець моєї босанови...
В ритме босановы отошел вчерашний день.
И в том же ритме день начался новый.
Сентябрь постучал в окно мое - дзинь.
Это и будет звук моей босановы.
Акварели уже приготовил.
Обошел на цыпочках царство зелени.
К работе, правда, не становился
Потому что не знает, нужно ли это мне.
А я и сам не знаю,
что надо еще мне.
Разве что фигура родную
в родном окне.
Я сам потерян давно
во времени и толпе,
И это освещенное окно
ношу я сам, я сам в себе.
Зависает в небе что-то вроде печали.
Это моей песни неустойчивая основа.
Видимо уже развеялся бы настроение это, если бы
Не взяла бы его к себе босанова.
С ней мы вдвоем не пропадет.
Пам "ять эта капризная и доверчивая.
Есть между нами несколько общих тем
Следует записать их разборчиво.
А я и сам не знаю,
что надо еще мне.
Разве что фигура родную
в родном окне.
Я сам потерян давно
во времени и толпе,
И это освещенное окно
ношу я сам, я сам в себе.
В сумерках реальность тоже теряет определенный мир.
В сумерках душа не имеет больше речи.
О будущем думать бесполезно и не следует.
Вслед за так отдаться чарам босановы.
Пусть она беспокоится же,
Стоит раз на осень это позволить.
Большей приятности нету,
Чем себя ни в чем не держать.
В ритме босановы отошел вчерашний день.
И в том же ритме день начался новый.
Октябрь уж постучал в окно мое - дзинь.
Вероятно, это конец моей босановы ...
