+ + +
«Ти так давно не голився, - говориш ти, - давай тебе поголю.
Бритва не знає злості.
Бритва не знає жалю.
Бритва не знає подяки,
бритва не знає кривд.
Я знаю твоє лице, як сліпі знають свій шрифт.
Бритва зрізає пам’ять, мов очерет.
Бритва тягне на дно, бритва кличе вперед,
крізь посуху зморщок,
крізь піщані дюни лиця,
тягне крізь вилиці – гострі, як у мерця.
Я знаю твоє дихання і тепло,
я знаю те місце в тобі,
де любов перетворюється на зло,
я знаю твою шкіру – суху, наче грунти,
я знаю все те, чому навчив мене ти.
Бритва ніколи не запитає чому.
Бритва пускає кров, ніби до міста чуму.
Бритва править шрами, як маршрут кораблю.
Ти так давно не голився – давай тебе поголю».
І ведеш холодну сталь уздовж судин,
уздовж потоків крові, уздовж ранкових годин,
ведеш, ведеш уздовж подихів і зітхань,
ведеш без подиву,
ведеш без нарікань,
поміж люті й ніжності, поміж втіхи й біди,
поміж небес і чорноземів, поміж суші й води,
поміж голосу і мовчання, ведеш углиб.
Головне не схиб, чуєш, головне не схиб.
Ніхто не знає, як працює любов,
з яких рухів вона народжується, з яких розмов,
з якої виймається радості, з якої вини.
Але вона працює, спробуй її зупини.
Тонко-тонко проходячи між вен,
ледь торкаючись лезом імен,
виснучи в порожнечі,
не маючи опертя,
за крок від смерті,
за крок від життя.
+ + +
«Вы не брился, так - вы говорите, - пусть брить.
Бритва знает гнев.
Бритва не знает жалости.
Бритва знает благодарения
Бритва знает обиды.
Я знаю, что ваше лицо, как слепые знают свой тип.
Бритва режет память, как трость.
Бритва тянет на дно, как бритва вызова упреждающее
через засуху морщины,
через песчаные дюны лицо
протащить скулы - острые, как покойник.
Я знаю, что ваше дыхание и тепло,
Я знаю, что в вас,
где любовь превращается в зло
Я знаю, что ваша кожа - сухой, как почва,
Я все это знаю, что ты научил меня.
Razor никогда не спрашивайте, почему.
Бритва пусть казалось кровь изводить город.
Бритва правила шрамы, как путь корабля.
Вы не брился, так - пусть брить ".
И ведет себя по холодной стальных сосудов,
вдоль потока крови по утренним часам,
Ведя себя, ведет себя по вдохов и вздохов,
не ведет никакого удивления,
ведет себя безупречно,
от ярости и нежности, между комфортом и бедами,
между небом и черной землей, между землей и водой,
между голосом и тишиной, ведет в глубине.
Главное shyb, вы слышите, это не shyb.
Никто не знает, как любовь
движения которых он рождается, из которых разговоров
который удаляется от радости, с которой ошибки.
Но это работает, попытайтесь остановить его.
Тонко-тонкий проходя между жилами,
едва касаясь края имен
vysnuchy в вакууме,
без опоры,
на грани смерти,
на грани жизни. Смотрите также: | |
