Марат помер уві сні.
На початку березня, навесні.
Коли тануть сніги,
і ріки лишають свої береги,
як діти лишають батьківські доми
після тяжкої зими.
Марат тренувався на «Спартаку».
Мав удачу навчену і тривку,
мав треноване тіло, ходив із серйозним лицем,
був, мабуть, справді кращим бійцем
у напівсередній вазі,
носив наколку з Фіделем на лівій нозі.
Імам говорив, стоячи над ним:
«Пророк, - говорив, - ніколи не був сумним.
Пророк знав – зло зжирає зло.
Буде так, як буде. Завжди так і було.
Ось і Марат матиме що сказати,
про кожну з власних провин.
Пророк і вигадав пневмонію
для таких як він».
Маратова мама мовчала в кутку.
Маратів брат слухав молитву гірку.
А коли імам поклав долоню
йому на плече худе
і сказав:
«Усе, що зникає, знову колись зійде»,
«Ніщо не зникає, - відповів йому брат. -
Я заберу собі капу, з якою бився Марат.
Я знаю, чому він помер.
Щоранку він бився проти своїх химер.
Щодня він збивав у кров кулаки.
Щовечора він відчував,
як згасають над ним зірки.
Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу.
Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу.
Як може зникнути те, що є?
Що з ним робитиме той, хто все нам дає?
Зникнути може хіба що страх.
Решта лишається в нас – молодших братах,
які відбивають собі серця,
стоячи до кінця».
Брат відійшов убік.
Він був молодший на рік.
Марата вважав головним.
Всюди ходив за ним.
Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,
і приховував сльози, мабуть, соромлячись нас.
Коли виносили тіло, почався сніг.
Падав з темних небес просто до ніг.
Імам ішов попереду, ніби мара.
Рання весна на цвинтарі – не найкраща пора.
Жінки починали плакати, а чоловіки
відчували, як тихо згасають над ними зірки. Марат умер во сне.
В начале марта, весной.
Когда тают снега,
и реки оставляют свои берега,
как дети оставляют родительские дома
после тяжелой зимы.
Марат тренировался на «Спартаке».
Имел удачу обученную и прочную,
имел тренированное тело, ходил с серьезным лицом,
был, пожалуй, действительно лучшим бойцом
в полусреднем весе,
носил наколку с Фиделем на левой ноге.
Имам говорил, стоя над ним:
«Пророк, - говорил, - никогда не был грустным.
Пророк знал - зло пожирает зло.
Будет так, как будет. Всегда так и было.
Вот и Марат будет что сказать,
о каждой из собственных проступков.
Пророк и придумал пневмонию
для таких как он ».
Марата мама молчала в углу.
Марат брат слушал молитву горку.
А когда имам положил ладонь
ему на плечо худое
и сказал:
«Все, что исчезает, снова когда сойдет»,
«Ничто не исчезает, - ответил брат. -
Я заберу себе капу, с которой сражался Марат.
Я знаю, почему он умер.
Каждое утро он сражался против своих химер.
Ежедневно он сбивал в кровь кулаки.
Каждый вечер он чувствовал,
как угасают над ним звезды.
Только храбрые из нас заслоняют за эту границу.
Кто видел его в ринге, знает, о чем я говорю.
Как может исчезнуть то, что есть?
Что с ним делать тот, кто все нам дает?
Исчезнуть может разве что страх.
Остальные остается у нас - младших братьях,
отражающие себе сердца,
стоя до конца ».
Брат отошел в сторону.
Он был младше на год.
Марата считал главным.
Везде ходил за ним.
Теперь вот молчал, отойдя вдруг,
и скрывал слезы, видимо, стесняясь нас.
Когда выносили тело, начался снег.
Падал с темных небес просто до ног.
Имам шел впереди, будто призрак.
Ранняя весна на кладбище - не лучшая пора.
Женщины начинали плакать, а мужчины
чувствовали, как тихо угасают над ними звезды. Смотрите также: | |
