Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку,
й знався на справі, пухом йому земля.
Любив говорити: «Справжньому моряку
важливіша честь флоту, аніж репутація корабля.
Тому де б ти не кинув якір, де б не зійшов у порт,
тримай своє серце відкритим для всіх вітрів.
Навіть коли на ранок будеш блювати за борт,
тримайся лише за те, за що триматись хотів.
Навіть коли будеш висіти між рей,
навіть коли тебе волочитиме океанським дном,
завжди пам’ятай, що за кожними із дверей
хтось на тебе чекає з надією та вином!»
Нам дається не так багато знань.
Та й ті, що даються – не надто потрібні в житті.
Але я готовий був без жодних вагань
бачити правду в його маренні й забутті.
Тому що всі його вигадки, байок п’яний сувій,
всі його темні прокляття й чорнильна лють
були про те, що не можна здавати своїх, які встрягли у бій,
і не можна вибачати чужих, які тебе б’ють.
Я пам’ятаю всіх, хто там сидів,
кого виводили нарвані патрулі
до березневих відлиг і листопадових холодів
від утіхи та справедливості при кожнім столі.
Темні обличчя професорів і робітників,
які слухали його розповіді про Чорноморський флот –
частина з них тепер харчується зі смітників,
частина померла від голоду та сухот,
частина залишила ці пропащі місця,
й поїхала вартувати втрачений Єрусалим.
Але я не пам’ятаю жодного серця й лиця,
яке б не готове було померти разом із ним.
«Давай, дядь Саша, - кричав кожен із них, -
нам воздасться з господніх щедрот.
Ця країна не заслуговує на власний флот.
Це місто, з його ріками й золотим піском
ще пом’яне нас паленим коньяком.
Це світло ще відіб’ється в далеких зірках,
ще зітліватимуть чорні троянди в дівочих руках.
Серце б’ється в кожному з нас до забуття.
Смерть приходить лише по тому,
як закінчується життя».
Вони заступали за ріг
і падали мертвими з ніг.
і я, мабуть, один зберіг
те, що лишилось по них.
Срібло, зашите в пасках.
Тварини, діти, жінки.
Дерева в літніх пісках.
Джерела на дні ріки. Sasha uncles worked at the Frunze in the tavern,
and versed in business, he ground down.
He liked to say: "True sailor
Navy honor important than the reputation of the ship.
So wherever you are anchored, which would not come down to the port,
Keep your heart open to all winds.
Even if in the morning you shall vomit overboard
hold only that for which would hold.
Even if thou hang between Ray,
even when you volochytyme ocean bottom,
Always remember that for each of the doors
someone is waiting for you with hope and wine! "
We were given not so much knowledge.
And those who are given - not very useful in life.
But I was ready without hesitation
see the truth in his delirium and oblivion.
Because all his fiction, fables drunk scroll,
all his dark rage cursing and ink
was that it is impossible to pass, which the vstryahly in battle
and can not forgive others, you are beaten.
I remember all who lived there,
who plucked taken out patrols
March to November thaws and frosts
of fun and fairness at each table.
Dark face professors and workers,
listening to his stories about the Black Sea fleet -
some of them are now fed with trash,
of died of hunger and tuberculosis,
left of this fallen place
and left guard lost Jerusalem.
But I do not remember any of the heart and face,
which would not have been ready to die with him.
"Come on, uncles Sasha - shouted one of them -
we will be rewarded with the bounty of the Lord.
This country does not deserve its own fleet.
This city, with its rivers and golden sand
Remember we have burnt brandy.
This light is reflected in distant stars,
zitlivatymut even black roses to the girls' hands.
The heart beats in us all to oblivion.
Death comes only later,
both ends of life. "
They zastupaly the corner
and fell dead to the ground.
I probably kept one
what is left for them.
Silver, sewn into belts.
Animals, children, women.
Trees in the summer sand.
Sources at the bottom of the river. Смотрите также: | |
