Це історія, що трапилася якось із китайцями,
із утікачами, що живуть на автостанціях,
в підвалах, по вокзалах, на батутах у спортзалах,
на товарі у контейнері і на соснових нарах.
Кожному китайцеві, що виїхав з Китаю,
але всяке слово Мао береже і пам'ятає,
складно уживатися щодня з капіталізмом,
із народним, інородним, видатним алкоголізмом.
Старші із китайців порішили більш не паритись,
взяли собі у складчину розйобаний «Ікарус»,
в салон напакувавши задля виїзду з країни
садовини, городини та іншої мівіни.
І ось вони вкладаються між торбами картатими,
і рухаються сторожко осінніми Карпатами,
за чорною пітьмою, господньою сурмою,
за райською угорською смурною шаурмою.
І ось їдуть
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта –
перші на місці, підтягнуться і решта.
І в кожного китайця є душа його непрощена,
і сниться йому сонячна республіка Угорщина
з полями і тополями, фіатами і опелями,
соплями, рублями, солодкими коноплями,
з побудками, дудками, з фінансовими мутками,
з дешевими, кошерними, страшними проститутками,
з відкритими кордонами, циганськими баронами,
майже ще не вживаними польськими гандонами.
Сонні водії вже третю ніч про щось шепочуться,
і в сутінках волочаться, п'яно заморочуються,
криво посміхаючися кожному китайцю,
які їм влаштували тут китайську окупацію,
фігачать по облому, переборюючи втому,
щоби цю китайську наволоч довезти до кордону,
здати їх на митниці місцевим чи поліції,
накупити шмоток, алкоголю і по піці.
Везуть
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта –
перші на місці, підтягнуться і решта.
І той із них, хто виживе у чорній м'ясорубці,
хто вислизне за браму бандитизму і корупції,
ще буде підробляти документи між арештами,
торгувати коксом на вокзалах Будапешта.
Й збираючись у клубах на свята і на паради,
на засідання китайської марксистської громади,
вони співатимуть: Мао!
Ми на місці, Мао!
Китайців ніколи не буває замало....
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта –
перші на місці, підтягнуться і решта.
This is a story that happened to the Chinese once,
with fugitives living at bus stations,
in basements, at stations, on trampolines in gyms,
on the goods in the container and on pine bunks.
To every Chinese who left China,
but every word Mao cherishes and remembers,
it is difficult to get along with capitalism every day,
with folk, foreign, outstanding alcoholism.
The older Chinese decided not to soar anymore,
took a folded carved "Icarus",
packed in the salon to leave the country
fruits, vegetables and other mivini.
And here they are placed between checkered bags,
and move guarding the autumn Carpathians,
behind the black darkness, the trumpet of the Lord,
for the heavenly Hungarian gloomy shawarma.
And here they go
three hundred Chinese a day to Budapest,
three hundred Chinese a day to Budapest,
three hundred Chinese a day to Budapest -
the first on the spot, the rest will catch up.
And every Chinese has an unforgiven soul,
and he dreams of the sunny republic of Hungary
with fields and poplars, fiats and opels,
snot, rubles, sweet hemp,
with awakenings, pipes, with financial troubles,
with cheap, kosher, scary prostitutes,
with open borders, gypsy barons,
almost unused Polish gandons.
Sleepy drivers have been whispering about something for the third night,
and at dusk they drag, drunkenly confused,
crookedly smiling at every Chinese,
who arranged for them the Chinese occupation here,
figachat on a breakdown, overcoming fatigue,
to bring this Chinese pillow to the border,
hand them over to local customs or police,
buy clothes, alcohol and pizza.
Carry
three hundred Chinese a day to Budapest,
three hundred Chinese a day to Budapest,
three hundred Chinese a day to Budapest -
the first on the spot, the rest will catch up.
And the one who survives in the black meat grinder,
who will slip out of the gates of banditry and corruption,
will still forge documents between arrests,
to trade coke at Budapest railway stations.
And gathering in clubs for holidays and parades,
at a meeting of the Chinese Marxist community,
they will sing: Mao!
We're in place, Mao!
There are never enough Chinese ....
three hundred Chinese a day to Budapest,
three hundred Chinese a day to Budapest,
three hundred Chinese a day to Budapest -
the first on the spot, the rest will catch up. | |
