Декілька ночей Дарина плакала.
Вони все капали сльози гірькі
А декому, як ліки. Вишиванка змокріла.
На підлогу стрічки впали на біду.
А декому на втіху, у душі
Кохання кричало: "Я і є біда".
Я і є, я і є вона, я і є, те чого прагнула
Твоя вибаглива душа,
Леза ножа, я її межа.
Той самий фініш та траурні квіти,
Діалог Дарини із коханням, наче клей не відстанеш.
Ніч занадто довго тягнеться
І ллються, як з криниці, сльози із її очей,
І зла доля грає з нею,
І цією грою бавиться.
Мати прокидається щоночі, заспокоюює.
Сивий батько мудрий
Дуже серйозно ставиться до того, що сталося.
Біда підкралася, завили в лісі всі вовки,
Земля здригалася, шалена звістка.
Холодний ранок, ливень лив, вітер вив,
Нерівний крок копит коня доносив,
Тріпав їй коси, навік чекання зупинив.
"Загинув він", – сказав вершник високорослий.
Червону стрічку від болю стиснула рука.
Померло у душі, від чого радісно жилося,
І зникла посмішка із губ солодка та м'яка,
І задрижали ноги босі – ось так все почалося.
Дарина вмерти намагалася, в найкраще вбралася.
Навіщо жити, немає в світі більше радості.
Якимось шостим почуттям оговтались батьки та витягли з петлі,
Коли донька з життям прощалася,
А потім знову сльози та дуже довгі сирі дні
Та монолог з Богом у старій місцевій церкві,
Та не за упокій душі горіли ті вогні
І у молитві було чутно, що надія не померла.
День мине, а потім сива ніч приходить.
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти.
Дарина по саду ходила.
Яблука збирала, калину зривала, різала та у в'язки вязала
У серпні третій рік минув, як батька поховала,
Але сьогодні уночі вона з ним розмовляла.
"Ти не самотня доню", – їй батька голос говорив.
"Його немає тут моя рідненька, витри сльози.
Знімай хустину чорну, чекай на нього, поряд він.
Повернеться, повір, вплітай стрічки у коси".
Тим ранком градом сльози
Із чорних незрівняних вік.
Крики, плач біля ікони на колінах.
Невже це так, невже Господь його зберіг
Невже зі мною буде той, за кого плакала постійно.
І бачив сад, який з дороги скаче чорний кінь,
І кожен бій його копита разом серцем чути,
І поцілунок їхній був такий нестримний та живий.
Навряд чи сад прекрасний той колись його зможе забути.
"Я так скучав. Я так кохаю.
Ні, ні прошу не плач.
Лиха неволя більше нас не зможе роз'єднати.
А за чужину, за полон,
За кожну слізоньку пробач".
І наче батько кинувся їх дочь благославляти,
І мати з хати, і без хустини сивина,
І очи плакали, і стара душа раділа.
Весілля на їх подвір’ї.
Молодь гомінка співала пісню,
Яку співало все Поділля.
День мине, а потім сива ніч приходить
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти.
День мине, а потім сива ніч приходить
Як жити скажи, коли нічого не виходить?
Там, де зима, малює свої білі квіти,
Холодні квіти, мертві квіти Darina cried for several nights.
They were all dripping bitter tears
And for some, as medicine. The embroidered shirt got wet.
The tape fell to the floor in trouble.
And for some comfort, in the soul
Love shouted, "I am trouble."
I am, I am she, I am what I wanted
Your demanding soul,
The blade of a knife, I am its limit.
The same finish and mourning flowers,
Darina's dialogue with love, as if you can't keep up with glue.
The night lasts too long
And tears flow from her eyes like from a well,
And evil fate plays with her,
And he plays with this game.
Mother wakes up every night, calms down.
Gray-haired father is wise
He takes what happened very seriously.
Trouble crept in, all the wolves howled in the forest,
The ground shook, mad news.
Cold morning, downpour, downpour, wind,
The uneven step of the horse's hooves informed,
He ruffled her braids, stopped waiting forever.
"He died," said the tall rider.
His hand gripped the red ribbon in pain.
Died in the soul, from which he lived happily,
And the sweet and soft smile disappeared from his lips,
And my bare feet trembled - that's how it all started.
Darina tried to die, dressed in the best.
Why live, there is no more joy in the world.
With some sixth sense, the parents recovered and pulled out of the noose,
When the daughter said goodbye to life,
And then tears again and very long wet days
And a monologue with God in the old local church,
But those lights did not burn for the rest of the soul
And in prayer it was heard that hope did not die.
The day passes, and then the gray night comes.
Tell me how to live when nothing works out?
Where winter paints its white flowers,
Cold flowers, dead flowers.
Darina walked in the garden.
She picked apples, plucked viburnums, cut them and knitted them
In August, the third year passed since her father was buried,
But tonight she talked to him.
"You're not a lonely daughter," her father's voice told her.
"He is not here, my dear, wipe away the tears.
Take off the black handkerchief, wait for him, next to him.
Come back, believe me, weave ribbons into braids. "
That morning a hail of tears
From black incomparable ages.
Screaming, crying near the icon on his knees.
Is it so, did the Lord preserve it
Really with me there will be the one for whom I cried constantly.
And he saw a garden, a black horse leaping from the road,
And every fight of his hooves together with the heart is heard,
And their kiss was so unrestrained and alive.
It is unlikely that a beautiful garden will ever be able to forget it.
"I missed you so much. I love you so much.
No, please don't cry.
Evil bondage will no longer be able to separate us.
And for a stranger, for a captive,
I'm sorry for every tear. "
And as if a father had rushed to bless their daughter,
And the mother from the house, and without a kerchief gray,
And the eyes wept, and the old soul rejoiced.
Wedding in their yard.
The youth of the hustle and bustle sang a song,
Which sang all of Podillya.
The day passes, and then the gray night comes
Tell me how to live when nothing works out?
Where winter paints its white flowers,
Cold flowers, dead flowers.
The day passes, and then the gray night comes
Tell me how to live when nothing works out?
Where winter paints its white flowers,
Cold flowers, dead flowers Смотрите также: | |
