Почуття. Відчувати.
Це дано не всім. Зараз досить мало людей які знайомі з цими речами. Говорячи це я маю на увазі, не фізичні відчуття а духовні чи навіть швидше моральні. Цьому вмінню багато хто не навчений. Але якщо подумати, то це і вмінням назвати важко. Це швидше дар та талант, ремесло але ніяк не вміння. Помічати негаразди чи радість в душах інших, дивлячись тільки їм у очі та слідкуючи за рухом губ. Частково брати на себе проблеми інших, переживати разом з ними, або навіть більше від них самих. Відчувати частоту серцебиття близьких, не приставляючи вуха до їх грудей.
Вдихати одночасно з ними, жити як одне ціле. Бути як один організм не беручи до уваги можливу відстань. Просто жити заради когось та бути потрібними їм, а на самоті, перетворюватися на філософів, поетів чи прозаїків які знаходять сенс у чому завгодно. А знайшовши, розповідати свою банальну та суху мудрість голодним, холодним голим стінам та аркушу паперу. Адже тільки вони можуть гідно оцінити наші роздуми, віддаючи їх нашим вухам та очам. Уява ж перетворюється на так званий інкубатор, в якому наші роздуми зароджуються, ростуть та досягають довершеності. Наш розум в свою чергу стає схожим на механізм по сортуванню думок, відкладаючи ембріони наших майбутніх дій у великі та довгі шухляди нашого мозку.
Зараз надто багато людей які на запитання "Як ти?", відповідають коротко "У мене все добре". Але тільки найближчі їм люди можуть розпізнати що це обман, що насправді все не так добре як воно звучить, що насправді у них в голові, в кліматі суму та печалі, вирує тайфун з різного типу питань, негараздів, проблем. І це "стихійне лихо" ніколи не мине, і зруйнує всі мрії, всі сходинки до них, які будувалися на протязі всього життя. Де в ролі цементу були випадки болючі для нашої душі: смерть близьких, чи падіння з творчих або кар'єрних вершин. Це так зване випробовування яке дано кожному. Але в когось воно жорсткіше та важче ніж у декого. І як говорить мудрий вислів "Те що нас не вбиває, робить нас міцнішими".
Цей життєвий іспит треба вважати подарунком згори, говорячи собі що саме на нас звернули увагу. І за це ми обов'язково будемо нагороджені. Проте багато з нас, і я також, вважаю це покаранням. Покаранням за наше бездумне життя, якщо його можна так назвати. Хоча тут напевно більше підійде слово "існування". Легковажну поведінку, необгрунтованні думки. Але скільки б раз ми не переконували себе в тому що, надалі все буде добре, це чомусь не так, а тільки на деякий час.
© Паша Галябарда
Муз.супровід: Chris Daughtry - Traffic Light Чувства. Чувствовать.
Это дано не всем. Сейчас довольно мало людей, которые знакомы с этими вещами. Говоря это я имею в виду, не физические ощущения а духовные или даже быстрее моральные. Этому умению многие не обучен. Но если подумать, то это и умением назвать трудно. Это скорее дар и талант, ремесло но никак не умение. Замечать проблемы или радость в душах других, глядя только им в глаза и следя за движением губ. Частично брать на себя проблемы других, переживать вместе с ними, или даже больше них самих. Чувствовать частоту сердцебиения близкие, не приставляя уха до их груди.
Вдыхать одновременно с ними, жить как одно целое. Быть как один организм не принимая во внимание возможное расстояние. Просто жить ради кого-то и быть нужными им, а в одиночестве, превращаться в философов, поэтов или прозаиков которые находят смысл в чем угодно. А найдя, рассказывать свою банальную и сухую мудрость голодным, холодным голым стенам и листа бумаги. Ведь только они могут оценить наши размышления, отдавая их нашим ушам и глазам. Воображение же превращается в так называемый инкубатор, в котором наши размышления зарождаются, растут и достигают совершенства. Наш разум в свою очередь становится похожим на механизм по сортировке мыслей, откладывая эмбрионы наших будущих действий в большие и длинные ящики нашего мозга.
Сейчас слишком много людей, которые на вопрос "Как ты?", Отвечают коротко "У меня все хорошо". Но только самые близкие им люди могут распознать это обман, что на самом деле все не так хорошо как оно звучит, что на самом деле у них в голове, в климате сумму и печали, бушует тайфун с разного типа вопросов, проблем, проблем. И "стихийное бедствие" никогда не пройдет, и разрушит все мечты, все ступеньки к ним, которые строились на протяжении всей жизни. Где в роли цемента были случаи болезненные для нашей души: смерть близких или падения из творческих или карьерных вершин. Это так называемое испытание которое дано каждому. Но у кого-то оно жестче и тяжелее чем у некоторых. И как говорит мудрое изречение "То, что нас не убивает, делает нас крепче".
Этот жизненный экзамен надо считать подарком сверху, говоря себе что именно на нас обратили внимание. И за это мы обязательно будем вознаграждены. Однако многие из нас, и я также считаю это наказанием. Наказанием за наше бездумное жизни, если его можно так назвать. Хотя здесь наверняка больше подойдет слово "существование". Легкомысленное поведение, необгрунтованни мысли. Но сколько бы раз мы ни убеждали себя в том, что в дальнейшем все будет хорошо, это почему-то не так, а только на некоторое время.
© Паша Галябарда
Муз.супровид: Chris Daughtry - Traffic Light Смотрите также: | |
