Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому — шапку смушеву,
кому — люльку дешеву,
Кому — модерні кастети,
кому — фотонні ракети,
Кому солі до бараболі,
кому три снопу вітру в полі,
Кому пушок на рило,
а дядькові Кирилові — крила.
Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серці туга,
А в дядька в серці тіні.
(Кому — долю багряну,
кому — сонце з туману,
Кому — перса дівочі,
кому — смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові, прости господі,— крила).
Жінка голосила: "Люди, як люди.
Їм доля маслом губи змастила.
Кому — валянки,
кому — мед од простуди,
Кому — жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости господи, — крила?!"
Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Та Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому — нові ворота,
кому — ширшого рота,
Кому сонце в кишеню,
кому — дулю дешеву.
Щоб тебе доля побила,
А Кирилові — не пощастить же
отак чоловікові! — крила). Через лес-перелис,
через море наискось
Новый год для людей подарки нос:
Кому - шапку смушковую,
кому - трубку дешевую,
Кому - современные кастеты,
кому - фотонные ракеты,
Кому соли к картошке,
кому три снопа ветра в поле,
Кому пушок на рыло,
а дяде Кириллу - крылья.
Был день как день, и вдруг - непорядок,
Фуфайку из-под лопаток как ножом прошило.
Пробив вату, заряхтилы радостно,
На солнце закипели синие крылья.
Голодные небом, выпрямились туго,
Глотали с неба синее мерцание,
А у дяди в сердце тоска,
А у дяди в сердце тени.
(Кому - судьбу красную,
кому - солнце из тумана,
Кому - сосцы,
кому - смерть среди ночи,
Чтобы тебя судьба побила,
А Кириллу, прости доме, - крылья).
Женщина плакала: "Люди, как люди.
Им судьба маслом губы смазала.
Кому - валенки,
кому - мед от простуды,
Кому - жом в дом,
а этом аспиду,
прости господи, - крылья ?! "
Так Кирилл в себя бровей,
И, чтобы иметь какую-то свободу,
Топор бруском задобрил,
И крылья обтяв о бревно.
И когда захлебывались сычи,
Насмехались звезды с Кирилла,
И пробив рубашку ночью,
Опять кипели пружинистые крылья.
И Кирилл с топором жил,
На крыльях даже разжился -
Крыльями дом укрыл,
Крыльями огородился.
А те крылья разворовали поэты,
Чтобы их муза была небезкрила,
На те крылья молились эстеты,
И снилось небо изрубленным крыльям.
(Кому - новые ворота,
кому - широкого рта,
Кому солнце в карман,
кому - фигу дешевую.
Чтобы тебя судьба побила,
А Кириллу - не повезет же
так мужчине! - крылья). Смотрите также: | |
