Все гаразд, послухай, все насправді гаразд.
По зимі міста – ніби бідні двори працьовитих ґазд,
де коліна голі і зелень, а решта все не як слід,
але груша цвіте, а за нею сливка і глід,
і на тому триває рід.
Все триває – встають тумани, ідуть дощі і стоять доми.
Ну хіба що ті, хто не перебрів цієї зими,
зачіпаються пір’ям крил за електричні дроти,
і в останніх посмішках кривлять тоскно німі роти –
ніби кажуть, забудь, пусти.
Все тримає – тремтять міські золоті світла уночі,
і люди одне одному залишають свої ключі,
і разом пригадують або це, або те, і сміються через пусте.
І різні музики випливають на вулиці із осель.
І навіть якщо душа твоя – найпустельніша із пустель,
то і з неї щось проросте.
Все в порядке, послушай, все на самом деле хорошо.
По зиме города - как бедные дворы трудолюбивых хозяев,
где колени голые и зелень, а остальное все не как следует,
но груша цветет, а за ней слива и боярышник,
и на том продолжается род.
Все продолжается - встают туманы, идут дожди и стоят дома.
Ну разве что те, кто не перебрался этой зимой,
затрагиваются перьями крыльев за электрические провода,
и в последних улыбках кривят тоскливо ними роты -
как бы говорят, забудь, пусты.
Все держит - дрожат городские золотые света ночью,
и люди друг другу оставляют свои ключи,
и вместе вспоминают или это, или то, и смеются из-за пустое.
И различные музыки выплывают на улице с дома.
И даже если душа твоя - найпустельниша из пустынь,
то и из нее что-то прорастет.
