світ зійшов з розуму, а ми просто разом з ним.
щастя так стукало в вікна, що вибило ши́бки.
свою дорогу нарешті знайшов твій пілігрим,
і моя надія більше не стане дибки.
твоя планета моїй вже проклала міст.
букви стають словами - тепло так, тепло.
барви проходять не повз, а от прямо крізь:
крізь моє серце, душу і моє небо.
і
коли відчуватимеш щастя, може, лише напів,
а зима забиратиме твоє зелене листя -
вір мені, милий,
вір мені
вір
і тримай зорі у своїх очах - їм там місце.
/Анна Чатич/
мир сошел с ума, а мы просто вместе с ним.
счастье так стучало в окна выбило стекла .
свой путь наконец нашел твой пилигрим ,
и моя надежда больше не встанут дыбом .
твоя планета моей уже проложила мост .
буквы становятся словами - тепло так , тепло.
краски проходят не мимо , а вот прямо сквозь :
через мое сердце , душу и мое небо.
и
когда чувствовать счастье , может , только наполовину ,
а зима будет забирать твое зеленые листья -
верь мне , милый ,
верь мне
верь
и держи звезды в своих глазах - им там место.
/ Анна Чатич /
