Пішов з твоєї країни, ти плакала тихо,
А він з тебе сміявся, не вітався,
Коли зустрічались, переходячи дорогу,
Ти молилася Богу, вмивала сльозами ліжко.
Ти була колись щаслива й не знала,
Що можна не вміти посміхатись і неба не бачити,
Навіть коли воно спускається до тебе,
Стає трохи ближче.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
один лише твій запах.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
один лише твій подих поруч.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
смак твоєї помади.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
все, що є в тобі.
На кавалки розбив твоє серце,
Забрав саме дорожче, що мало лишитись,
І подихом холодним задув всі твої свічки,
Залишивши тебе в темноті.
В тобі потопив все своє море соленої води,
Що виходить з твоїх очей і має назву „сльози”.
І небо замінило свій колір на чорний дим,
І ти не з ним.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
один лише твій запах.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
один лише твій подих поруч.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
смак твоєї помади.
Коли я прагну самотності, мене може вбити
все, що є в тобі.
