на кордоні зими ми здалися і склали зброю
забували міста,зали́шили блокпости
ми були взаємною нагородою,чи війною?
а втім,серце моє,я не знаю
ким ми були
ми лишали квитки,дзвонили на пів дорозі
ки́дали слухавки,обривали усі зв'язки
споруди́ли блокади,лишилися зовсім не в змозі
повернути назад,ми забули усі стежки
на кордоні зими ми згубили усі кордони
загубились самі,дійшли до чіткої межі
від нас не лишилось нічого, окрім вже звичної
втоми
і наші стосунки немов розламані вітражі
втім,серце моє,ми здалися і що наразі?
де ми є і ким ми, усе ж, були?
ми більше не діти,відпустили старі образи
між нами прірва,
сказали,що відболить
ми не знаємо один одного телефонів
ми змінили адреси,друзів і ворогів
ми проводжали людей,зустрічали їх на перонах
намагались позбавитись почуттів
але час - значно мудріша структура
в нього є на все плани,розклад,система дій
нам не підвладна ні редакція,ні коректура
просто іноді хочеться чути голос твій
це врешті збувається один раз на два роки
і серце стискається до набридливих мені сліз
я чекаю і вочевидь, чекатиму доти
доки серце до тебе стихне,відпустить злість
на кордоні зими ми лиши́лися пооди́нці
викреслили з пам'яті один одного імена
ми були взаємним випробуванням,
але зовсім не в тому віці
і як наслідок - "нас" нема.
на границе зимы мы сдались и сложили оружие
забывали города, оставили блокпосты
мы были взаимной наградой, или войной?
впрочем, сердце мое, я не знаю
кем мы были
мы оставили билеты, звонили на пол пути
бросали трубки, обрывали все связи
соорудили блокады, остались совершенно не в состоянии
вернуть назад, мы забыли все тропы
на границе зимы мы потеряли все границы
потерялись сами, пришли к четкой границы
от нас не осталось ничего, кроме уже привычной
усталости
и наши отношения как разломанные витражи
впрочем, сердце мое, мы сдались и сейчас?
где мы и кто мы, все же, были?
мы больше не дети, отпустили старые обиды
между нами пропасть,
сказали, что видболить
мы не знаем друг друга телефонов
мы изменили адреса, друзей и врагов
мы провожали людей, встречали их на перронах
пытались избавиться чувств
но время - значительно мудрее структура
у него есть на все планы, расписание, система действий
нам не подвластна ни редакция, ни корректура
просто иногда хочется слышать голос твой
это в конце сбывается один раз в два года
и сердце сжимается до надоедливых мне слез
я жду и очевидно, ждать до тех пор
пока сердце к тебе стихнет, отпустит злость
на границе зимы мы остались в одиночку
вычеркнули из памяти друг друга имена
мы были взаимным испытанием,
но совсем не в том возрасте
и как следствие - "нас" нету. Смотрите также: | |
