...мені захотілося нині зустріти розпечене сонце,
коли воно тихо спускалося в воду;
обгорнути його пахощами надвечір’я й чекати,
що всміхнеться мені, заходячи за обрій.
розказати йому щасливу казку на ніч,
вкрити теплою ковдрою з мрійних снів
і жадати вже ранку – бо знову побачу,
як воно солодко потирає заспані оченята...
...та я блідну, тремтливими руками стискаючи хмари,
й тьмяно променію болем у небесних скронях.
а вони від кожного мого подиху вкриваються інеєм –
сивіє іскристими пасмами шлях додому...
й від кожного удару мого немічного серця
безголосо здригається темно-синя твердь,
а зорі-сиротята починають плакати,
струшуючи крижини на розпашілу землю.
...сніговієм розпорошúла зима тендітні мрії,
скрикують скрипом під ногами і більше не сміють...
а вітер морозним шúпотом затікає в легені
й дзюркоче в судинах сріблистою чистотою.
...поволі засинаючи, мляво погойдуються вулиці;
дерева тихо моляться чи, може, то місяць молиться,
аби хоч раз звільнитись від ядучого розпачу,
як його, майже згаслого, стріне сонце обіймами, повними холоду...
... Мне захотелось сейчас встретить раскаленное солнце,
когда оно тихо спускались в воду;
обернуть его ароматами вечер и ждать,
что улыбнется мне, заходя за горизонт.
рассказать ему счастливую сказку на ночь,
укрыть теплым одеялом с мечтательных снов
и требовать уже утра - потому что опять увижу,
как оно сладко потирает заспанные глаза ...
... И я бледнею, дрожащими руками сжимая облака,
и тускло излучается болью в небесных висках.
а они от каждого моего дыхания покрываются инеем -
седеют искрящимися прядями путь домой ...
и от каждого удара моего немощного сердца
безголосо вздрагивает темно-синяя твердь,
и звезды-сиротят начинают плакать,
встряхивая льдины на разгоряченную землю.
... Снегопада розпорошúла зима хрупкие мечты,
вскрикивают скрипом под ногами и больше не смеют ...
а ветер морозным шúпотом затекает в легкие
и журчит в сосудах серебристой чистотой.
... Медленно засыпая, вяло покачиваются улице;
дерева тихо молятся или, может, месяц молится,
чтобы хоть раз освободиться от едкого отчаяния,
как его, почти потухшего, встретится солнце объятиями, полными холода ...
