Вишивай мені хрестиком горло
Я тобі напишý всі важливі слова,
що у серці заклякли пророче —
ти поглянеш і скажеш, що не здивував,
дочитати усе не захочеш:
це всього лиш слова,
це всього лиш слова,
переклеєні скотчем.
І коли в них вже дійсно нічого нема,
і засклились твої ніжні очі —
я залишусь, мов риба слизька і німа,
та з намули душі вирву почерк.
Вишивай мені хрестиком горло
за любов, що тоді не пробачила,
що не мала ніякого значення,
що текла так безтямно й безформлено.
Проріди всі заковані лінії,
і вбивай в них загострені цвяхи,
щоби шию схилити на плаху,
щоб ніхто вже нічого не змінював.
І веди кам’яними просторами,
і проводь у прогорені ранки,
наливаючи болю півсклянки,
щоб не чути слова проговорені.
Самота без перерви мій настрій терéбить,
що хоч гравієм серце полощ —
як же зовсім інакше без тебе
падає дощ.
2014
із книжки "Метрополь"
© matevoshchuk
