Зима замилює снігом очі,
Про відчай і тугу свою шепоче.
Я не розумію, що вона хоче
Від міста мого й мене.
Зірки осипаються у калюжі.
Я знову втрачаю тебе, мій друже
І вечорами сумую дуже,
А ти обіцяєш: «Мине».
На зупинках збиваємось в купки,
Наче ті кумедні пінгвіни;
Наче мрії про теплі країни
Від негоди нас захистять.
Розбиваємо кляті «трубки»,
Дві дорослі вперті дитини.
Ти поїдеш – і я загину,
У зими є для того безліч знарядь…
А що, як ніколи весни не буде,
Назавжди залишиться тоскний грудень
І вітер скажений розхристані груди
Битиме батогом?
Ми раптом зустрінемось у маршрутці:
Графіки двох протилежних функцій
У точці відчаю перетнуться
І знову повіє теплом…
Зима зима зима зима
зима зима зима
І як же так -
і я один, і ти сама
Зима зима зима зима
зима зима зима
І як же так -
коли для нас прийде весна
для нас обох прийде весна?
На зупинках збиваємось в купки,
Наче ті кумедні пінгвіни;
Наче мрії про теплі країни
Від негоди нас захистять.
Я тримаю тебе за руки
Серед стогону хуртовини,
І сніжинки, немов перлини,
У волоссі твоїм блищать
