В зоопарку, весною утішений,
На веселій галяві при свідках
Слон слонисі скзав: «Моя кішечка»,
Слон слонисі сказав: «Моя квітка»…
В океані бурхливому, глибоко,
Під пронизливи звуки ноктюрна
Кит китися сказав: «Моя рибонька,
Ну до чого ж ви мініатюрна!»
А в хатинсі без світла й віконечка,
Так по-лицарськи ніжно і мило
Кріт кротисі сказав: «Моє сонечко…
Ви – голубка моя сизокрила!»
До весняних беріз вітер лащився
У далекому синьому лісі…
«Підійдіть-но сюди, моя ластівко»,–
Стиха хрюкнув кабан кабанисі.
Хай серця завжди будуть гарячими,
Ну а мрії, як вітер, крилаті!
Так як часто бувають не зрячими,
Хто належить до сильної статі.
А весна омивалася зливами,
Й зрозумів я цієї хвилини:
Не бувають жінки не красивими,
То сліпими бувають мужчини!
