Ця роздвоєність вже не лякає, в ній нестримний натхненний плин.
Так буває душа втікає, заплітаючи в коси полин.
Захлинаєшся на бездоріжжі, не приховуєш пустоти.
І страшить, що у цім безмежжі мало місця для самоти.
Самоти. Самоти. Самоти. Саме ти.
Зупинитися б на хвилину, озирнутися б навпаки.
Крізь засмаглі свої руїни, щоб самого себе знайти.
Ти не стій біля моїх вікон, не приховуй мене від дощу
Ця роздвоєність не до віку, я до тебе сама прилечу.
Прилечу. Прилечу. Прилечу.
Ця роздвоєність вже не лякає. В ній нестримний натхненний плин.
Так буває душа втікає, заплітаючи в коси полин.
Захлинаєшся на бездоріжжі, не приховуєш пустоти.
І страшить, що у цім безмежжі мало місця…
This duality is not scary, it inspired an irresistible current.
So is the soul escapes, zaplitayuchy in braids wormwood.
Zahlynayeshsya on the roads, do not hide the emptiness.
And afraid of that in this immensity little room for privacy.
Alone. Alone. Alone. That's you.
Stop for a moment, look to the contrary.
Through his tanned ruins to find himself.
You do not stand at my window, I do not hide from the rain
This duality is not old, I'm very prylechu to you.
Prylechu. Prylechu. Prylechu.
This duality is not scary. It inspired an irresistible current.
So is the soul escapes, zaplitayuchy in braids wormwood.
Zahlynayeshsya on the roads, do not hide the emptiness.
And afraid of that immensity in this little room ...
