Я так боюсь відчинених дверей...
Я так боюсь дивитися у очі...
Я так боюсь не пережити ночі
І загубити віру у людей.
Я так боюсь не пам'ятати снів,
Боюсь, коли життя не має змісту
І на папері порожньо і чисто...
Я так боюсь, що я
недолюбив.
. . . . . . . .
Щоб змінити життя на краще,
Треба вийти за межі звичок,
Збити будні, не знати нащо,
Ніби попіл до попільничок.
Розгубити старі проблеми,
Бути разом старим і юним,
Перекреслити звичні схеми,
Переплутати дощ і струни,
Полетіти, мов камінь з пращі,
Шугонути увись стрілою...
Щоб змінити життя на краще,
Треба стати самим собою.
I'm so afraid of open door ...
I'm so afraid to look in the eyes ...
I'm so afraid of not survive the night
And lose faith in people.
I was so afraid not remember dreams,
I'm afraid when life does not make sense
And on paper, empty and pure ...
I was so afraid that I
nedolyubyv.
. . . . . . . .
To change lives for the better,
We must go beyond habits
Beat the week, do not know why,
Like ash to ashtrays.
Lose old problems
Being together old and young,
Strikeout usual scheme
Mix of rain and strings
Fly like a stone from a sling,
Shuhonuty upward arrow ...
To change lives for the better,
We must be ourselves.
