Мені вистачало тебе просто знати,
Рідко бачити, ще менше питати
Як твої справи, місто, робота,
Плани на життя, щоденні турботи…
Кожен мій день не такий як наступний,
Сотні облич, відверто доступних,
Багато музики і самовдосконалення,
Та мало розуміння і щирого схвалення…
А ти доторкнувшись раз зупинила
Мій світ шалений.. о моя мила!..
І я відчайдушно хапався за тебе,
Думками своїми під небом липневим…
Лий.. лий.. лий…
На мене любов свою..
Я живий …
За спиною стою…
Обіймай і так тримай…
Поки тобою я дихаю…
Тепер мої дні це відлік часу,
Від зустрічі до зустрічі з тобою. Щоразу
Коли я боязко до тебе торкаюсь,
Я тебе бережу і від світу ховаю…
Один на один із твоїм містом,
Я ревную тебе до нього.. навіщо?..
Його вітрин, тротуарів, людей…
Мені так мало вечорів і ночей.
А ти надихаєш мене на вірші,
На нові пісні, які я для тебе пишу,
На кожну проведену разом хвилину…
Я себе віддаю тобі … … … Марина!
Лий.. лий.. лий…
На мене любов свою..
Я живий …
За спиною стою…
Обіймай і так тримай…
Поки тобою я дихаю…
