Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає:
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з’їли –
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко, в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля… О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума – заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до Бога – милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
«Журись», – каже думка, жалю завдає.
О Боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши вітер чорні хмари
Ліг біля моря одпочить.
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк – з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись.
«Ходімо гріться! – закричали. –
Зійшло вже сонце!» (Голі скрізь;
З осоки коси, бо дівчата).
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
«Чи всі ви тута? – кличе мати. –
Ходім шукати вечерять.
Пограємось, погуляймо
Та пісеньку заспіваймо:
Ух! Ух!
Солом’яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Місяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очереті,
В очереті, в осоці,
Срібний перстень на руці;
Молоденький, чорнобровий,
Знайшли вчора у діброві.
Світи довше в чистім полі,
Щоб нагулятись доволі,
Поки відьми ще літають,
Поки півні не співають,
Посвіти нам… Он щось ходить!
Он під дубом щось там робить.
Ух! Ух!
Солом’яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила».
Зареготались нехрещені…
Гай обізвався; галас, зик.
Орда мов ріже. Мов скажені,
Летять до дуба… Нічичирк…
Схаменулись нехрещені,
Дивляться – мелькає,
Щось лізе вверх по стовбуру
До самого краю.
Ото ж тая дівчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то їй причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гіллячці
Стала… В серце коле!
Подивилась на всі боки
Та й лізе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли її, сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На її уроду…
Треті півні: кукуріку! –
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На д Roars and groans wide Dnepr,
Angry wind curl up,
Willow bends down high
Mountains wave lift.
And the pale moon at that time
With cloud de deux looked
Like a boat in the blue sea
It vyrynav then sinking.
Another third roosters do not sing,
No Niğde no noise,
Sychi pereklykalys in the grove,
And the ash kept squeaks.
In this day under the mountain;
At that grove
What turns black over water
Something white wanders.
Maybe it came Mermaid
Mother look,
Maybe waiting Cossacks,
To zaloskotaty.
No wandering Mermaid:
So she goes,
And she knows not (because causality)
What is does.
So hast made fortune teller,
To skuchala less,
For, you see, hodya midnight
Fallen and looked
Cossacks young,
That left last year.
Obischavsya return,
And, perhaps, perish!
Not covered Gudulu
Kozatskiyi eyes
Not washed white face
Slizonky girls:
Eagle took brown eyes
In the foreign field,
White wolves have eaten flesh -
This is his fate.
No matter schonich divchynonka
His looks.
No return browed
And not welcome,
Not rozplete long braid,
No tie scarves,
Not on the bed, the coffin
Orphans fall!
This is her destiny ... Oh God, my dear!
What do you chastenest her young?
Because she loved so sincerely
Kozatskiyi eyes? .. Just orphan!
Who will like it? Neither father nor mother,
One, like a bird in a distant land.
Send and share it to you - it is a young,
For alien men laughed at her.
Is guilty of the same dove dove that love?
Does he blame dove, hawk killed?
Amount coos, white light sick,
Flies, looking Duma - astray.
Happy dove, flying high,
Wormwood to God - ask nice.
Who will the fatherless who asks
But who will tell her, and findeth who knows
Where cute sleeps, or a dark grove
Does the Danube nimble horse his platform,
Or, on the other, druhuyu loves
Its browed already forget?
If something easily achieved orlyniyi wings
According to the blue sea nice find;
Living have loved to friend strangled,
A lifeless to the pit to lay down.
Not loving heart to share with anyone,
Not the way it wants, as God gives us:
It does not want to live, do not want to grieve.
"Worry" - says the idea has compassion.
O God, my dear! this is your will,
This is her happiness, so is her fate!
It all walks of mouth or steam.
Great Dnepr no noise:
After defeating wind black clouds
League odpochyt the sea.
And from the sky and shining moon;
And over water, and over the forest,
All around, as in all, everything is silent.
Up bumps - the Dnieper povyrynaly
Small children laughing.
"Come hritsya! - Shouted. -
The sun has risen! "(Naked everywhere;
With sedge braids for girls).
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
"Are you all Tut? - Crying mother. -
Let us look for dinner.
Pohrayemos, a walk
And sing a song:
Wow! Wow!
Straw spirit, spirit!
My mother gave birth,
Unbaptized laid.
Misyachenku!
Our dear!
Come to us for supper:
We Cossack in the reeds,
In the reeds in osotsi,
Silver ring on his hand;
Young, chornobrovyy,
Found yesterday in oak.
Worlds longer in the open field,
To work up enough,
While witches are flying
While the roosters do not sing,
Dedicated to us ... On something goes!
On something there under the oak does.
Wow! Wow!
Straw spirit, spirit!
My mother gave birth,
Unbaptized laid. "
Zarehotalys unbaptized ...
Guy answering; noise, squeak.
Horde as cuts. Like mad,
Flying oak ... silence ...
Unbaptized came around,
Look - flashing,
Something climbs up the trunk
Until the land.
Behold melting divchynonka,
What carotid harlot:
In this way, he had reason
Fortune Teller did!
At the very top on hillyachtsi
Began ... In the heart of piercings!
Looked in all directions
And climbing down.
Around Oak Little Mermaid
Silently waited;
They took her serdeshnuyu,
And zaloskotaly.
Long, long dyvovalys
In her freak ...
Third roosters, cock-a-doodle-doo! -
Shelesnuly water.
Zaschebetav going,
Top volatile;
Chained cuckoo,
In Dr. Смотрите также: | |
