I
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного
коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в
борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу
мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як
нашильником.
То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили
виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з
гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто
буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь
виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва
рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі.
Не раз ранком, іще перед сходом сонця, їхав Іван у поле пільною доріжкою. Шлеї
не мав на собі, лише йшов із правого боку і тримав дишель як би під пахою. І
кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочали через ніч. То як їм траплялося
сходити з горба, то бігли. Бігли вдолину і лишали за собою сліди коліс, копит і
широчезних п'ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося
на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди. Але часом серед найбільшого
розгону на самій середині гори Іван починав налягати на ногу і спирав коня.
Сідав коло дороги, брав ногу в руки і слинив, аби найти те місце, де бодяк
забився.
— Та цу ногу сапов шкребчи, не ти її слинов промивай, — говорив Іван
іспересердя.
— Діду Іване, а батюгов того борозного, най біжить, коли овес поїдає...
Це хтось так брав на сміх Івана, що видів його патороч зі свого поля. Але Іван
здавна привик до таких сміхованців і спокійно тягнув бодяк дальше. Як не міг
бодяка витягнути, то кулаком його вгонив далі в ногу і, встаючи, казав:
— Не біси, вігниєш та й сам віпадеш, а я не маю чєсу з тобою панькатися...
А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений,
як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.
Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину
завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і
щонайгіршого над усе сільське поле. На тім горбі копали жінки пісок, і зівав він
ярами та печерами під небеса, як страшний велетень. Ніхто не орав його і не сіяв
і межі ніякої на нім не було. Лиш один Іван узявся свою пайку копати і сіяти.
Оба з конем довозили гною під горб, а сам уже Іван носив його мішком наверх.
Часом на долішні ниви спадав із горба його голосний крик:
— Е-ех, мой, як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же-с тєжкий!
Але, відай, ніколи не гримнув, бо шкодував міха, і поволі його спускав із плечей
на землю. А раз вечором оповідав жінці і дітям таку пригоду:
— Сонце пражить, але не пражить, аж вогнем сипле, а я колінкую з гноєм наверх,
аж шкіра з колін обскакує. Піт із-за кожного волоска просік, та й так ми солоно
в роті, аж гірко. Ледви я добивси на гору. А на горі такий вітрець дунув на
мене, але такий легонький, що аж! А підіть же, як мене за мінуту в попереці
зачєло ножами шпикати — гадав-сми, що минуси!
Від цієї пригоди Іван ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали його
Переломаний.
Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив
кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби
осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій
збув на тім горбі.
Чим старівся, тим тяжче було йому, поломаному, сходити з горба.
— Такий песій горб, що стрімголов удолину тручєє! Не раз, як заходяче сонце
застало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих
нивах залягла тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі. Іван тоді показував
пальцем на свою тінь і говорив горбові:
— Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки ні ноги носе, то мус р I
Since John Didukh remembered in the village Gazda, since he had only one all
horse and cart with small oak pole. Horse harnessed in pidruku, himself in
furrow; the horse had shleyu belt and nashylnyk and John imposed on a small
shleyu rope. Nashylnyka not needed, because the left hand spyrav perhaps better that
nashylnykom.
So how pulling off bundles or manure in the field, however, and the horse, and Ivan lived
speakers, though they both downhill traces motsuvalysya as strunvy, however, and with
Mount dragged along the ground. Up to lease a horse Ledoux and John as if he would
beech cracked on the head, so big napuhala lived on his head. The top horse
looked like it would be John nashylnyku hung on for some great guilt and the left
hand John obvyvalasya nets blue veins, a chain of blue steel.
Not once in the morning, still before sunrise, John went into the fields right track. breast-bands
had for myself was just the right side and held the pole as if under pahoyu. AND
Horse and John laid krepko for both vidpochaly through the night. So how it happened
go to the hill, then fled. Were running straight down and left a trail of wheels and hooves
John shyrocheznyh toe. Roadside grass and foliage hoydalosya, vyholituvalosya
on all sides by cart and dumped dew on those tracks. But most of the time
acceleration in the middle of the mountain Ivan began to lean on foot and horse spyrav.
Sat circle road, took the leg in his hands and slynyv to find the place where bodyak
hurt.
- Yes zu leg sapov shkrebchy not washed her, slynov - said Ivan
ispereserdya.
- Santa Ivan and batyuhov of furrows most runs when eating oats ...
It took someone so ridiculed John that it kinds patoroch from his field. But Ivan
long pryvyk such smihovantsiv and calmly pulled bodyak on. How could
bodyaka pull, then punched him on vhonyv up and rising, said:
- No demons vihnyyesh and vipadesh myself, and I have chyesu pankatysya with you ...
And John called the village Perelomanym. Had a flaw in the belt, because everything went deflected,
like two iron Krakow styahaly torso to the legs. Then it winds rootstock.
As Voysko came from the house, did not find any dad or mom only hatchynu
overwhelmed. And all the estate left him dad and embodies the highest hill Bukata
worst possible offense above all agriculture field. On that hill a woman digging the sand, and he zivav
ravines and caves under the heavens like a terrible giant. No one plowed it and do not sow
and any limits on it was not. Only one John took a dig and sow rations.
Both of horse manure brought under the hill, and he has carried his bag Ivan top.
Sometimes Dolne fields having fallen on the hill with his loud cry:
- E-eh, My like tobov hryenu, and rozletyshsy on a string, what, sir tyezhkyy!
But, you know, never slammed, sorry for Micah, and slowly his shoulders with spuskav
on the ground. And if the evening telling women and children of this adventure:
- Sun prazhyt but not prazhyt, fire pours down, and I kolinkuyu manure upstairs
up skin from his knees obskakuye. Pete because each hair rides, and so we salted
mouth, even bitter. I barely achieved the mountain. And a mountain breeze on dunuv
me, but this lehonkyy that up! And go the same as me for a minute waist
zachyelo knives shpykaty - thought-media that mynusy!
From this adventure Ivan went all jumbled in his belt, and people called it
Perelomanyy.
But though he broke his hump, then gave politky good. Ivan hit the pile, beat
stakes, bore on it hard kytsky grass and levied his share around to
autumn and spring rains not spolikuvaly not carry the manure it in the cliffs. Age your
zbuv on the other hill.
What starivsya, the harder it was, polomanomu, go to the hill.
- This pesiy hump that headlong udolynu truchyeye! Not just like walking in the sun
John caught up, then carried him shadow of the hill along the far fields. For those
nyvah shadow lay Ivanov, a giant bent at the waist. John then showed
finger on her shadow and told hills:
- Lo-with no, nephew, zibhav into a curve! But not until Noseite feet, the mousse was | |
