Доки тебе стереже твоя спрага,
доки тебе тримається віра,
сонце рухається з точністю птаха
і час підбирається з обережністю звіра.
Вітчизни пізня вокзальна облава,
теплі руки й грудневі дороги.
Країна болить, як перебита лапа
щеняти, що виривається з нічної облоги.
Виривайся, виривайся з ночі й туману,
вигризай зневіру та безнадію.
Я потім лікуватиму твою рану,
наскільки встигну, наскільки зумію.
Я потім зрозумію, потім побачу,
коли слідом за тобою вирвусь,
всю цю твою безпритульність псячу,
всю цю твою дитячу вірність.
Лишай ні з чим їхню підлу варту,
оминай розставлені вміло пастки.
Варто битись і підводитись варто,
якщо потому й доведеться впасти.
Зірки мають виснути над тобою,
або розриватись, як ручні гранати.
Серце має заливатися кров’ю
і переганяти її, переганяти.
Кості мають міцно зростатись.
Шрами повинні додавати злості.
Щось із тобою повинно статись.
Щось сталося вже і триває досі.
Доки ти всім цим живеш і мариш.
Доки вихоплюєш, доки полюєш.
Доки ти все це в собі тримаєш.
Доки ненавидиш. Доки любиш.
