Я нікому не відданий,королю я не підданий
Лицар без емоцій,що бачить сотню лідерів
Що лижуть дупу королю і кажуть:"Вірте мені"
Хочуть стати "особою",але зникають знову в лайні
І там,де я бачив страх у цих брехливих очах
Де на лезі меча була кров останнього палача
Я вбачав переможця,що гидко кричав,коли вбивав всіх клоунів,що посягнули на королівську печать...
А вони лізуть по стінах постійно до стійла з дужчою силою
Рвати потрібно їх хутко,щоб не просили мене пустити до короля,щоб звеселити його
Веселий їх сміх,як фільм жахів у темряві,з роздертими венами
Дивлюсь їм очі,щоб відчувати їхню убогість на фоні з іншими "менами"
І серед сотні людей,сотні ідей,сотні муднів і одного героя
Я обрав життя лицаря,щоб побачити сотні жахливих клоунів
Як клони з широким наклоном,а хто вони,ті жахливі ворони?
Вони колись були людьми,а стали "кимось" з очима сонними
Як зомбі,блять,вони прагнуть стати близьким,а потім скинути
Бути весь час слизьким,і непомітно бути виродком
Стати своїм ,А потім раптово зрадити,зрадити нахуй
Голову блазня на плаху,що не приносив благо
І що досягнув той хто хотів бути на троні?
Вороні завжди виколять очі,хоч вона і у короні
А хто переможе двобоєм у справедливій битві?
Тому сидіти на троні серед сотні убитих...
