Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає.
Плаче козак молоденький, долю проклинає.
Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає.
Козак нудиться, сердешний, що робить, не знає.
Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає.
Козак стогне, бідолаха, сам собі гадає:
«Ревеш, вітре, та не плачеш, бо тобі не тяжко;
Ти не знаєш в світі горя, так тобі й не важко.
Тобі все одно, чи в полі, чи де ліс ламаєш,
Чи по морю хвилю гониш, чи криші здираєш, —
Солом'яні і залізні, — яку де зустрінеш,
Людей снігом замітаєш, в полі як застигнеш.
Одорви ж од серця тугу, рознеси по полю,
Щоб не плакався я бідний на нещасну долю.
А коли цього не зробиш, мене кинь у море,
Нехай зо мною потоне моє люте горе».
Hood wind most of the field, roaring, wood breaks.
A young Cossack cry, curse fate.
Hood wind most of the field, roaring, wood breaks.
Cossack tormenting, miserable that does not know.
Hood wind most of the field, roaring, wood breaks.
Kozak moaning, poor fellow, thinks to himself:
"Revesh, wind, and did not cry, because you do not seriously;
You do not know a world of trouble, so you do not difficult.
You do not care whether in the field or forest where Lama
Whether by sea wave persecute or rip off the roof -
Straw and iron - which is where the meet,
People snow sweeps in the field hardens.
Odorvy away from the heart melancholy, blow across the field,
To plakavsya I am poor to miserable fate.
When this did not make me throw it into the sea,
Let me drown my sorrow fierce. "
