Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав!
Далеко за хмари, подальше від світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у сонця, у зірок прохать,
І в світі їх яснім себе показать.
Бо долі ще змалу здаюсь я нелюбий, —
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей!
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю,
І гірко, і марно свій вік коротаю;
І в горі спізнав я, шо тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше,
Я очі на небо, — мені веселіше!
І в думці забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Та й дайте ж бо крилля, орлячого крилля,
Я землю покину — і на новосілля.
Орлом бистрокрилим у небо польну
І в хмарах від світу навік утону.
